• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Позакласні заняття

Калейдоскоп відкритих уроків та виховних заходів

Розробки уроків - пам'яті. Вчитель початкових класів Турло Н.С.

УРОК – ЗУСТРІЧ
Тема: СВІЧКА ПАМ’ЯТІ Й СКОРБОТИ
Мета:
-поглибити знання дітей про жахливі часи голок осту;
- виховувати почуття патріотизму;
- зміцнювати любов і вдячність до старших поколінь.
Обладнання: хліб на вишитому рушникові, свічка, живі квіти.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Вступне слово вчителя.
Україна… В одному слові бринить музика величі і жалю. Україна – країна пісні й краси. Україна 33 – го – це країна смерті. Смерті безневинних.
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
Із торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам, у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах,
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Істинного числа жертв не назве ніхто, ми не можемо пом’янути їх поіменно, ми поминаємо їх мільйонами.
ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
Сьогодні ми з вами перегорнемо сторінки книги пам’яті, яка живе у душах, серцях і спогадах наших односельчан Котової Меланки Данилівни, Бабенко Ніни Іларіонівни, Бойко Оксани Прокопівни та Сніцар Євдокії Іванівни.
ІV. Виступи дітей.
Учень:
Вірш М.Будлянського «Весна»
Цей сніг, як сон,
Прийшов – розтане.
Село лежить в тумані.
Голодний рік. Голодний день.
Іде – не йде, повзе по мертвих,
Й хвалити Бога – хоч повзе.
Весняний дух живих – нестерпний
До сонця зводить все живе.
Воно і молиться, і плаче,
Й радіє сонцю і воді.
Якби ж він знав,
Коли б побачив –
Сини ростуть на лободі!
Сини Радянської держави!
Та знає вождь, усе він зна…
У вус всміхається лукаво;
В Москві весна. Його весна!
Учениця:
В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих,
В долині сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
Забрали тих, хто із комори
Пашню останню вимітав,
Хто ще активним був учора, -
Сьогодні ворогом ставав!
Голодний рік. Жорстокий світе
Дай хоч надію для живих.
Весна. І сонце ловлять діти,
Що дзвінко скапує із стріх.
Учениця:
Вірш Аліни Тертичної «Голодомор»,
учениці 7 класу Ступичненської з/о школи І – ІІ ст.
Біль, що причинив той рік,
Запам’ятають всі навік.
Ніхто не знав, що стільки зла
Весна з собою принесла.
Односельчан всіх не згадати,
В душі живе лиш біль утрати.
Голодні люди падали, як мухи.
Які ж страшні терпіли муки!
Ховали людей у братські могили,
Живі порятунку у Бога просили.
Вкривались трупами поля,
Ридала матінка – земля.
Голодомор той штучний був,
Та, слава Богу, він минув.
То ж хай віднині й назавжди
Не буде в нас подібної біди.
Учень:
Вірш Тамари Царинник «Пам’яті голодомору»,
учениці 7 класу Ступичненської з/о школи І-ІІст.
А серце ще й досі у грудях щемить,
Коли ми згадаєм роки ті та мить.
Вони ж були голодні і злі,
Це горе зазнали дорослі й малі.
На землю всі падали, як колоски,
Лиш частка змогла той біль пронести.
Ховали у землю без трун, без нічого.
На тілі й містечка не було живого,
Все тіло – опухле і рани повсюди.
Залишили все у серці ті люди.
Їх викидали у братські могили.
Живі, не живі, кого там щадили?
Кусочок хлібця вирішував все,
Для кожного хліб – було щось святе.
Сьогодні ми всі живемо у країні,
Де щастя й любов панують в родині.
То ж будемо Бога просити й молити,
Щоб голоду більше не допустити!
V. Розповіді гостей.
Учитель:
Хліб – це святе у нашому житті. Він не має ціни. Відібрати хліб – це забрати життя, це скоїти злочин проти народу. Про цю трагедію розкажуть наші гості. А ви, діти, відкладіть думки різні, відкрийте своє сердечко. Хай воно слухає.
Розповідь Котової Меланки Данилівни:
« Народилася я в 1921 році. Коли почався той страшний голод , мені було 11 років. Але й сьогодні ніби бачу пухлих людей, що лежали на вулиці. Помирали просто неба дорослі і маленькі діти. Їх звозили на цвинтар щоденно і закопували. По дворах ходили активісти , заби-
рали все, що люди нажили важкою працею. Як хижі зграї, вони ходили від хати до хати і шукали хліба. Пробили залізними щупами підлогу, піч, стіни. Перекопали весь двір і город дурно, главар цих безбожників сам поліз під піч, знайшов там пуд відходів, які батько заховав на найчорніший день, сам кашкетом вигріб усе до зернини. Батько заплакав: „ Ну, діти, тепер помирати будемо”. Та ми якось вижили. Їли листя, гнилу картоплю, гичку.
Важко згадувати, як я кланялась за скибочку хліба і ніхто не жалів. Дай, Боже, вам, діти, не знати, як душа їсти хоче, як серце болить, як стидно рота роззявити, просити хліба, як тяжко вмирати голодному! Як я могла таке пережить і зостатись живою? Сама не знаю».
Розповідь Бабенко Ніни Іларіонівни:
« Обминули мене ті жахливі часи голоду, бо народилася я в 1937 році, але часто зринають у моїй пам’яті гірким болем спогади моєї мами, Кулаженко Єлени Петрівни. Розповідала мені мама , що то був страшний час, коли масово гинули люди і в селах, і в містах. Жила моя мама разом з батьками і братами в місті Шпола. Сильно голодували. Батько працював на заводі і для піддержки йому давали баланду. А вдома вся сім’я чекала на той злиденний рідкий пайок.
Якось ішла мама з чугунком по пайок тієї баланди. Побачила серед дороги пухлу, знесилену жінку з немовлям, що лежала і простягала до неї руки, просила їсти. Мама показала жінці пустий чугунок і сказала:
- В мене нічого немає. Вертатимусь з варивом, то обов’язково поділюся з вами.
Але вертаючись додому, вона побачила, що жінка була
вже мертва. Бродячі собаки гризли її пухлі ноги, а немовлятко кволо плакало, лазило по неживій матері, ссало неживу грудь.
Мама розповідала, що в той час можна було бачити мертві тіла під хатами, під тинами, просто серед дороги. Їх гризли озвірілі собаки, зграї чорного вороння викльовували очі. Гицлі, так називали тоді тих, хто звозив тіла у могилу, викидали на підводу не тільки мертвих, а й ледь – живих людей, щоб не вертатися за ними ще раз. Довго чувся з-під трупів моторошний стогін, ворушилася земля, та вилізти не було сил…»
Розповідь Бойко Оксани Прокопівни:
« Про великий голод я чула теж з уст моєї мами, Бойко Катерини Павлівни. Жила вона у вели-
кій родині. Дітей було восьмеро:Петро, Євдокія старша, Килина, Олександра, Йосип,
Євдокія менша, Марта і моя мама. Працювали на своєму полі, були вівці, коні, свині, корова. Коли почалася колективізація, то все з двору і з хати забрали, а мого дідуся, Павла Прокоповича, відправили у заслання «як ворога народу». Щоб вижити, мама з своєю сестрою Килиною поїхали у Москву. Тітка Килина там швидко заміж вийшла. А мама працювала на заводі. Щодня їм давали баланду і маленький шматочок хліба. Отак і жила.
Та якось підійшов до неї чужий чоловік і сказав:
- Я тебе знаю. Ти – Бойчиха, дочка Павла Бойка.
А ввечері бригадир попередив маму:
- Тікай сьогодні ж, бо завтра вже пізно буде. На тебе є донесення, як на дочку «ворога народу».
В той же вечір пішла вона з гуртожитку, ютилася на станції. Ходила до лісу, збирала ягоди і продавала їх,

щоб купити квиток назад додому.
А в селі голод страшний. Дід мій теж утік із заслання. Повернувся додому хворим і знесиленим. Невдовзі помер. Мама пішла працювати у колгосп. Все робила, щоб вижити. Вижили. А от мого дядька Йосипа не вберегли. Страшно сказати, та з’їли його тіло сільські людоїди.
В нашому селі жила багатодітна сім’я. По- вуличному їх звали Рибцями. Латали вони одяг, взуття, тому до них часто ходили люди. Ходили чутки, що деякі дорослі і діти від них не поверталися. Якось не стало і маминого брата Йосипа. Довго не могли його відшукати. А через кілька тижнів Рибців було заарештовано. В їхньому підвалі знайшли останки людських тіл та голови, серед яких була голова і Йосипа.
В сінях в підвал відкривалася ляда, під якою були змонтовані гострі шпичаки – штирі. Людина в темноті падала у глибоку яму на штирі і помирала у страшних пекельних муках. Її крику ніхто не чув. Батьків – людоїдів взяли під варту, а дітей віддали до інтернату.
Чорні роки то були. Натерпілися люди горя і страху…»
Розповідь Сніцар Євдокії Іванівни:
« Моя мама, Штонда Харитина Микитівна, часто розповідала мені, як їй вдалося вижити в голодовку. Мама жила у заможній сім’ї. Мали велику пасіку (90 вуликів), корову, пару коней. Потім почалася колективізація: все з двору, з хати, з городу загребли активісти.На горищі була захована квасоля у горщику й ту забрали. Разом з голодом на землю прийшов і безжальний тиф. Від цієї хвороби в страшних муках помер мій дід. Щоб вижити, мама зібрала свій святковий вишитий одяг, подушки, платки і поїхала в Західну Україну виміняти все це на продукти. Разом з нею поїхав і її брат Степан, щоб врятувати свою сім’ю від голодної смерті. Лишилася вдома тільки моя бабуся.
Через тиждень повернулися вони додому з харчами. Бабуся, як побачила продукти, стала жадібно їсти, а через добу померла.
Залишилася мама сиротою. Разом з односельчанами пішла працювати в радгосп Любисток. Там зустріла свою долю, вдівця – Бойка Івана Мефодійовича. Він мав сім’ю, дітей, та всі померли від голоду. Залишилася тільки одна 9 – річна донечка Аня. Підбігло дівча до моєї мами, обняло за ноги і каже:
- Тьотю, будьте моєю мамою!
Защеміло серце від жалю і болю. Стали вони жити втрьох. А згодом народилася і я.»
VІ. Підсумок уроку.
Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам’ять. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.
З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав.
Коли розповідь наших гостей дійшла до ваших сердець, то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують – пам’ять та віра!

УРОК ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ
Тема: Антоніна Листопад «Біла молитва братика».
Мета: допомогти учням усвідомити головну думку поетичних творів А. Листопад, яка образно передала свій стан душі, своє відчуття пережитого рідним народом; формувати почуття патріотизму, шанобливого ставлення до невинних жертв голодомору.
Обладнання: Поетична збірка А. Листопад «Біла молитва братика» (Київ «Веселка» 1993), свічки, ікона.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Вступне слово вчителя.
- Не сьогодні це сказано:
Час народжуватися і час помирати,
Час руйнувати і час будувати,
Час розкидати каміння і час збирати,
Час мовчати і час говорити.
Страшне горе спіткало людей нашої країни у 1932 – 1933 роках. Серце проймається жахом і болем, коли чуємо, які події відбувалися на нашій багатостраж-дальній українській землі. До врожаю 1933 року не дожило багато людей, вимирали цілі вулиці. Голодне лихоліття, яке випало на долю українського народу, найбільше вразило дітей.
ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
- Сьогодні ми познайомимось з поетичними рядками, сповненими щемкого болю й зажури, письменниці з Луганщини Антоніни Листопад. Кожен вірш – мов біла свічечка вкраїнської жалоби за мільйонами невинно убієнних.
ІV. Поетична хвилина.
Учитель:
Із чорної далини 33 – го вістять голоси очевидців про страшну трагедію українського народу, охоплюють спазмами болю душі живих. Кожен вірш, кожне слово – мов чистий голос із глибокої темені.
Учень:
«Біла молитва братика»
Бозю!
Що там у Тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.
Таж підрости б у квітневий розмай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у Тебе в руці?..
Учениця:
«Господи, де Твої дві рибини?»
Господи, де Твої дві рибини?
Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!
Їстоньки хоче невинна дитина.
Жодного, хто би її пожалів.
Навіть для плачу нема уже сили.
Очі дитячі-
Доросла печаль.
Дай хоч причастя на змучених схилах…
Що записати у зойку скрижаль?!
Хащі і хижість.
Жура лебедина…
Таж оправдатись не вистачить слів!
Господи, де Твої дві рибини?
Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!
Учениця:
«Плакати»
На плакатах – червоне дитинство
І та радість, якої нема!
…А плакати приліплені тістом.
Відколупую,
Їм крадькома.
Всі плакати і ситі, й веселі.
Що сумним і голодним сказати?!
…А плакати намазані клеєм.
Хоч би клею того полизати!
Учень:
«Сироти – в білому полі»
Сироти – в білому полі.
Сироти – в темному лісі.
Дзвони німої недолі,
Полум’я муки на стрісі.
Падає сніг. Перехрестя…
Знову слідочки завіє.
Де наші рідні і хресні?!
Всюди хрестини чужії.
А християн небагато.
Бідна Вкраїно – небого!
…Сміх коло мертвої хати.
Глум серед поля живого…
Учениця:
«Цвіли кульбаби»
Цвіли кульбаби.
Помирала мати.
І цілу нічку кликала попа.
Хотіла ж бо на сповіді спитати
Кому віддати душу…і серпа?!
Останнього перев’язать снопа
Ще для дітей не встигла
В теплі гронця.
Летить ув очі сонячна крупа,
В якій вже ні крупин очок, ні сонця.
Незрозумілий світ…
Себе сама
Не розуміла навіть рідна хата.
Для сироти цвіла чужа пітьма.
В своїх купавах помирала
Мати.
Учениця:
«Колосочки, малі колосочки…»
Колосочки, малі колосочки…
Із великої тої біди!
Долетіли до нас голосочки
І зійшли стернявками сліди.
Що не голос, то Вічная Пам’ять.
Що не слід, то в німу борозну.
На коліна стаю перед Вами.
Сповідаю жалобу сумну.
Ой, жалобо, вкраїнська жалобо!
Та чому ж ти не маєш кінця?!
Перехрестимо жалібно лоба.
І – до смертного знову вінця.
Скільки маємо тої спокути!
Не витримують навіть мости.
Чую, стогне луна біля Пруту.
Біля Прип’яті плачуть хрести.
Вишиваночко, Біла Сорочко!
Де нам чистої взяти води?
Бачу: діти малі на горбочку.
Із великої тої біди-
І тоненькі такі голосочки.
Тільки камінь не зна співчуття.
Колосочки, малі колосочки
На великій Руїні життя.
V. Інсценізація твору «Остання колискова».
(Сидить дівчинка в вишитій сорочці, в чорній хустині. На руках тримає замотане у чорне трап’я немовля- ляльку. Співає, схилившись над «дитиною».)
Спіте, діти, спіте, любі.
Спіте і не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти.
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Натопила маковинням…
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно – синім
Заспівала колискову.
Спи, синочку, горе паску.
Засинай навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми
У піжмурки з бідою.
Заховаємось од неї.
У сиру земельку…
Лельки!
VІ. Порівняльна характеристика ілюстрацій.
VІ. Робота в групах.
Учитель:
А. Листопад «Навмисний голод»
… То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
Луна ще досі в оболонях
Здичавіла вкраїнська хата,
На березі своїх агоній.
Глуху заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в Славуті!
Як божевільна їла мати
Свою дитиноньку майбутню…
Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни – канібали втратили людський облік.
-Чи були вони злочинцями?
-Що спонукало їх до людоїдства?
І група – Критики
« Ми засуджуємо…, тому, що…»
ІІ група – Адвокати
« Ми захищаємо…, тому, що…»
VІІ. Узагальнення знань.
Учениця:
А. Листопад «Ми – українці!»
Хіба сховати нас в могили?
Ми зацвітемо й там барвінком.
Дає мені Вкраїна силу.
Я – українка.
Учень:
Є найсвятіше – рідна хата.
І поля батьківський загінець.
Тобі про рід вкраїнський дбати.
Ти – українець.
Разом:
Цвіте калина між тернами…
І рідно пахнуть чорнобривці.
Спинивсь Чумацький Шлях над нами.
Ми – українці.
Учитель:
-Давайте помолимось за тих, кого немає з нами, за нас, живих і за нашу Україну.
Я здійму до неба крильця – рученята.
Помолюсь за маму, помолюсь за тата,
За сестру і брата – за усю родину
І за рідну неньку нашу Україну.
Захисти нас, Боже, від лихої долі,
Уроди доволі житечка на полі,
Щоб сміялись дзвінко діти в кожній хаті,
Щоб були щасливі, щоб були багаті.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ
« МАДОННИ 33 – го РОКУ»

І. Визначення теми і завдань проекту.
1. У чому полягає задум?
Зустрітися з живими свідками голодомору, зібрати достовірний матеріал, дізнатися якомога більше про наслідки геноциду в селі Ступичне.
2. Для чого це потрібно?
Щоб зберегти пам’ять про тих односельчан, які загинули голодною смертю в часи лихоліття.
ІІ. Планування діяльності. Завдання для груп.
Група І
Завдання:
Зустріч з М.Ю. Штанько
Результат:
Збір інформації про життя М.Ю. Штанько в часи голодомору.
Група ІІ
Завдання:
Зустріч з М.С. Криворучко
Результат:
Збір інформації про життя М.С. Криворучко в часи голодомору.
Група ІІІ
Завдання:
Зустріч з В.А. Сисенко
Результат:
Збір інформації про життя В.А. Сисенко в часи голодомору.
Група ІV
Завдання:
Зустріч з О.С. Поліщук
Результат:
Збір інформації про життя О.С. Поліщук в часи голодомору.
ІІІ. Виконання проекту.
1. Вступне слово вчителя.
Ми всі живемо історією, історія живе поміж нас. Вона з’єднує нас, як ниточка, з людьми, які жили перед нами й будуть після нас.Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ хочуть осмислити своє минуле. Адже минуле не належить нікому. Воно – надбання нинішнього і прийдешніх поколінь. На десятиліття можна засекретити архіви, замести сліди злочинів, можна просто переписати історію. Але історія має здатність: рано чи пізно таємне стає явним. Зараз саме такий час, коли зникають білі плями історії. Одна з таких плям – голодомор 1932 – 1933 років в Україні.
Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову з роками.
Я затихну… запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки – твердині, не храми –
Скам’янілий чорнозем –
Потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях,
З долини, немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь:
Вкраїна, ХХ століття
І не рік, а криваве клеймо – «33.».
Посеред тої долини печалі, того вселенського лиха стояла ЖІНКА – мати, бабуся, дівчина, біляве дівчатко. Самою долею їм покладено було на віку бути щасливими, кохати й радіти, засівати ниви, колисати дітей, продовжувати і берегти свій хліборобський рід. І не їх провина, що цей жорстокий світ розпорядився інакше.
2. Зустріч з очевидцями голодомору.
ІV. Захист проекту.
Літопис нашої біди…
Мета: розширити знання про життя односельчан в часи голок осту й віддати священну шану невинним жертвам голодомору.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Оголошення теми і завдань уроку.
ІІІ. Повідомлення зібраної інформації.
1 – ша група. Спогади Штанько Марії Юхимівни 1919 року народження:
„ Нас, дітей, в сім’ї було шестеро: Михайлик старший, я , Аня, Михайлик молодший та Іванко.
Батьки: батько - Коваль Юхим Іванович,1891 року народження, мати - Василина Степанівна,1885 року народження одружилися в 1915 році. В 1917 році народився Михайлик старший.
В 1922 році була голодовка. Михайлик помер, ми залишилися втрьох : я, мама й тато. Михайлик менший народився в 1923, Аня - в 1925, Іван – в 1927 роках.
Моя сім’я жила одноосібно. Обробляли ниву, родив на ній гарний врожай. Я дивилася за меншими братами та сестрою, коли батьки працювали на полі.
Прийшов 1932 рік. Почалася в селі колективізація. Мої батьки відмовлялися йти в колгосп. Але прийшли комуністи в двір і почали забирати все - картоплю, ячмінь, пшеницю. Ми всі просили в батьків їжу, а де її взяти ? Скрізь пустка....
Взнали, що можна виміняти одяг на зерно десь в Донецькій області. Та й поїхали ми з батьком. Коли повернулися, нам по дорозі зустрівся односельчанин, та й каже, що то мого діда повезли підводою на цвинтар разом з тілами мертвих людей. Страшний і важкий був час. Люди ходили, наче чумні. Розказували, щоб вижить – їли варене м’ясо своїх дітей. Не гидувалися нічим : дохлими свійськими тваринами, жабами, котами, листям з дерев.
Ненадовго вистачило того мішка зерна, який ми привезли . Мої братики й сестричка почали пухнути. Та я й сама була така ж, не могла хати перейти. Через кілька днів вони померли.»
2 –га група. Спогади Криворучко Марії Семенівни 1925 року народження:
„ Батько мій, Семен Давидович, був гарним, кремезним чоловіком, великим музикантом на селі, грав на трубі. Жодне весілля без нього не обходилось. Та забрала його голодна смерть.
Жили ми тоді бідно. Вже попухли від голоду. Мама, Харитина Андріївна, пекла з листя берестка млинці. Я ж рвала спориш і пхала просто жмутками собі в рот. Вирішили батьки поїхати в Росію, виміняти одяг хоч на якусь крупинку. Батько з моїм старшим братом Миколою взяли кожух, кирею та інші речі і вирушили в дорогу. А ми з мамою та братом Шурком стали їх дожидати. Та не доїхали вони до Росії. На станції їх обікрали. Повернулися вони додому голодні, виснажені, з пустими руками.
На березі в нашому городі була криничка. Напився батько води і ліг. До хати він уже дійти не міг. Притягли ми його додому, а на ранок тато помер. Як хоронити? В хаті пусто. Немає нічого. Витягли ми батька з хати, затягли на кладовище і зарили. А в самих сил немає навіть на ногах стояти.
Як вижили? Ходили з братом Шурком на роботу в поле проривати буряки. За це нам давали юшку з колосків.
Пригадую, як стояли ми в черзі за юшкою, в якій варився пацюк. А тракторист Крамар Афанасій підійшов до котла, зняв картуза та й каже:
- Сипте мені в картуз! Бо не хватить сили доорати ниву!
Виснажені голодом люди їли все: просяне лушпиння, сушену солому, трави, гнилі буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, м’ясо дохлих тварин.»
3 – тя група. Спогади Сисенко Варвари Архипівни 1924 року народження:
„ Люди вимирали сім’ями. І майже не було такої хати у селі, де б не було померлих. Підрахунку ніхто ніякого не вів. І не знали, скільки ж душ в селі тоді з голоду померло.
Батьки мої, Архип Макарович та Ольга Григорівна, були чесні трудівники – колгоспники, заробляли на трудодні „палички” замість хліба. Ростили нас з братом Петром.
Коли почалась колективізація, то по дворах ходили гуртом активісти, як чорна смерть, не минули і нашої хати. Вигребли все, що тільки можна було.
Мама гірко працювала і тяжко хворіла. Враховуючи норми виробітку, заробити трудодень в колгоспі могла лише фізично здорова людина. Через хворобу у моєї мами не вистачило до мінімуму два трудодні. У сільському клубі зробили показовий суд над такими „злочинцями”, як моя мама. Їх було засуджено на виселку. Пам’ятаю, як вранці прийшли активісти і забрали маму, босу і голу, не дали навіть одягнутися. Вислали її в Кемеровську область. Більше ми її ніколи не бачили. Там вона і померла. Де її могилка – до цих пір не знаю...
Батько працював у Єрках бухгалтером. Давали йому піддержку борошном. Завдяки цьому ми якось перебивались.
Та заповзяті активісти не залишали в спокої виснажених людей. Коли прийшли до нашого двору забирати останню зернину, батько не втримався і вхопив сокиру. А пізно ввечері прийшов посильний, забрав нашого тата в сільраду. Дали йому три роки тюрми і залишились ми з братом самі. Їли кропиву, листя з дерев, сухий жом, шукали гнилу картоплю...
Важко згадувати... Перед очима і зараз пухлі від голоду односельчани, скручені мертві тіла.”
4 – та група. Спогади Поліщук Олени Семенівни, 1925 року народження:
„ Дитинство моє протікало в селі Вербівець. Батько мій, Семен Семенович, гарбував на конях, своєю конячкою звозив землю і цим заробляв на прожиття нашої сім’ї. В той голодний рік продовжувалось будівництво школи. Мати, Уляна Іларіонівна, ходила мазати школу і за це їй давали тарілочку супу і кілька кусочків хліба. Яким був смачним той ріденький суп і солодкими були крихти хліба для нас, голодних дітей. Зима того року була сніжною і морозною. Люди, де йшли, там і падали, помирали, їх замітало снігом. А ми, щоб вижити, їли мерзлі буряки, терли сухе листя і мололи полову. З цього пекли так звані „млинчики”.
Молюся Богу , щоб не повторився той жахливий час, щоб ви, дітки, жили щасливо, щоб у вас завжди був на столі хліб.”
V. Створення збірки «Хвилює серце сива давнина…»
Як же близьким був для цих людей той далекий
33 – й рік, як він їм болів!.. Як боялися вони не встигнути – бо ж після них, останніх свідків, ніхто вже не розкаже світові, як це було…
1. Запис у збірку свідчень очевидців голодомору.
2. Презентація збірки.
VІ. Підсумок уроку.
Вклоняємось Вам доземно, гіркі українські мадонни. Хай святяться Ваші імена. Хай над Вашим родом не буде більше біди. Ми вдячні Вам за Пам’ять.
Пам’яті голодомору
Тридцять третій усі знають.Болем втрати пам’ятають.
Полягло людей багато в мокру землю спочивати.
А хоронили тоді всіх: і дорослих, і малих.
Мати дума: „Як же жити? Як дитину прокормити?
Коли несита і сама”.Та плаче бідная вдова,
Бо захололо вже дитя.Немає вбивцям каяття,
Що стільки сліз зронила мати й лягла опухла спочивати.
Брехня, що кажуть: „Рік неурожайний”,
Бо рік той був, як всі, звичайний:
Вродила матінка – земля, налиті колосом поля.
Та голодом морили всіх людей,відносились, як до звірей.
І як же бути, як нам не тужити?Та далі треба якось жити
І пам’ятати, й не забути,завжди сердешними нам бути.
Анжеліка Гриб
учениця 9 класу Ступичненської з/о школи І-ІІ ст.

Вчитель початкових класів Бойко В.Ю.
Урок математики
2 клас
Тема. Таблиця множення числа 2. Складання і розв’язування простих і складених задач. Узагальнення знань і умінь учнів .
Мета: ознайомити з характерними ознаками пристосування білки до умов навколишнього середовища та особливостями поведінки білки взимку, формувати обчислювальні навички, розвивати логічне мислення, вміння розв’язувати прості та складені задачі, розширювати пізнавальний досвід, розвивати творче мислення, стимулювати дослідницькі прагнення учнів.
Обладнання: робочі зошити та ручки, «Паспорт мешканця лісу», паспорт громадянина України, диференційовані картки поточного контролю, картки з домашнім завданням, презентація уроку на комп’ютері.
Форма уроку: сюжетно-дидактична гра.
Тип уроку: вдосконалення вмінь, навичок та оцінних суджень.
Організація класу.
Закінчилася перерва,
Продзвенів чаклун-дзвінок.
А тепер усі швиденько
Налаштуйтесь на урок.
Наш девіз:
Не просто слухати, а чути.
Не просто дивитися, а бачити.
Не просто відповідати, а міркувати.
Дружно й плідно працювати.
Створення емоційного фону уроку.
- Сьогодні на уроці математики в нас буде незвичайне завдання. Спершу я думала навіть відмовитися від нього, хвилюючись, що ми з вами не впораємося. Але зрештою, як себе перевірити, якщо не спробувати?
- То як беремося до цього завдання?
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
Назви тварину.
- Ви навіть не здогадуєтеся, хто просить у вас допомоги. Спробуйте впізнати. На екрані монітору зараз з’явиться зображення того, що їсть ця тваринка і почуєте, які звуки вона видає. Хто б це міг бути? Здогадуєтеся?
( На моніторі шишка, жолудь, горішки, гриби, ящірка, риба, миша, звук, який видає білка )
- Тоді даю вам ще одну підказку. З допомогою ваших «ключиків»,
що є у вас у папочках, ми зможемо прочитати назву цієї тварини.
( Завдання «Множничок» на моніторі )
- Хто б міг подумати, що цією ненажерою виявиться звичайна білочка.
( Демонстрація фільму про білочку )
ІІІ. Повідомлення теми й мети уроку.
- Ви здивуєтеся. Але білочка звернулася до нас з дивним проханням: допомогти їй скласти паспорт. Ви знаєте, що таке паспорт?
( Показую свій паспорт, уточнюю і доповнюю відповіді дітей.)
- Допоможемо білочці?
- Тепер ви – секретарі, а наш клас – «Паспортний стіл».
( Діти отримують паспорти, які будуть заповнювати протягом уроку.)
- «Паспорт мешканця лісу » ми будемо заповнювати поступово, впродовж уроку, виконуючи ігрові завдання. Паспорт буде дійсним лише тоді, коли ви затвердите його печаткою і підписом, оцінивши свою роботу. На нас чекають цікаві задачі, незвичайні завдання, які допоможуть більше дізнатися про білочку, розвиватимемо своє мовлення, творче мислення, пам’ять.
ІV. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Математичний диктант.
- Вам цікаво, що це за низочка біля білоччиного дупла? Результат цієї низочки буде означати довжину тіла білочки.
2 х 5 х 2 + 40 – 8 – 22 = 30
( Це завдання на моніторі. Після розв’язання діти роблять запис у паспорті )
2. Проста задача.
Довжина хвоста білочки весною становила 2 дм 1 см. За літо вона підросла і довжина хвоста збільшилась на 9 см. Якою стала довжина хвоста білочки?
2 дм 1 см + 9 см = 30 см
( Задача з’являється на моніторі, після розв’язання діти записують дані у паспорт.)
3. Клуб «Пізнайки» доповідає.
Іноді трапляється, що білочка стрибає з маківки 30 – ти метрового дерева на землю, при цьому без усілякої шкоди для себе. Такої спритності вона досягає завдяки довгим заднім лапам, які можна порівняти з пружиною та хвостові, який слугує кермом та парашутом, що допомагає тварині триматися у повітрі.
4. Диференційовані завдання. Гра «Сам собі господар».
- Зараз білочка хоче провести гру «Сам собі господар». Кожен із вас вибере собі завдання під силу.
( Завдання на жолудях, шишках, грибочках. Картки додаються.)
- А скільки насправді заготовляє білочка запасів на зиму?
На це запитання нам дасть відповідь клуб «Пізнайки».
5. Клуб «Пізнайки» доповідає.
Тільки одна білка на зимовий період запасає 150 – 300 грибів. У районах, де зими люті і кормові умови погані, - 1500 – 2000 грибів.
6. Математична фізхвилинка.
Віршовані задачі.
а) Рахує білка шишки:
16 та ще 6.
Скільки шишок разом,
Хто нам відповість?
б) Білочка Мілочка сушить грибки.
40 нанизано вже на гілки.
Більш на 17 у білки Агати.
Дуже багато. А скільки в Агати?
в) Білка шишки рахувала
90 штук усіх!
40 вже в дупло сховала
Скільки ще у купці їх?
( Діти головою пишуть відповіді до задач. На моніторі музична фізхвилинка.)
7. Конкурс «Хто прудкий такий як я?».
Діти із зав’язаними очима збирають у кошики шишки та горішки під музичний супровід. Скільки назбирали шишок і горішків. Така кількість дітей у білочки.
8. Обчислення рівняння.
- Ви знаєте де живе білочка? Дуже часто її будиночком може бути куля з гілочок ялини чи іншого дерева. До того ж у неї не одне помешкання, а декілька. Давайте розв’яжемо рівняння і дізнаємося скільки.
Х + 15 = 20
( Діти записують у паспорт число помешкань – 5.)
9. Лісова геометрія.
Побудувати і обчислити периметр прямокутника зі сторонами 4см і 5 см – будиночка білочки.
( Діти записують у паспорт: периметр будиночка – 18 см )
10. Клуб «Пізнайки» доповідає.
Свої гнізда білка влаштовує у дуплах дерев або серед гілок на високих деревах. Усередині її домівка устелена м’яким рослинним матеріалом: сухою травою та мохом. У її гнізді немає жодної
щілини, а підстилка наскільки товста, що навіть узимку, коли там немає білки, воно зберігає тепло.
11. Творча робота над задачею.
- Складіть задачу за умовою.( Скорочений запис на моніторі)
Куниця стрибає в довжину на 12 метрів, лось – на 8 метрів менше, а білка – на 6 метрів більше, ніж лось. Скільки метрів у довжину стрибає білка?
Задачу діти розв’язують у групах різними способами. Презентують розв’язки задач.
12. Обґрунтування власного вибору на основі почутої інформації.
( На моніторі звучить запис)
Про білочку кажуть, що вона прудка. А ще добре вміють стрибати куниця та лось. Це особливі вороги білочки, бо вони на неї полюють. На білочку полюють не лише куниця й лось, а ще лисиця, яструб, сова та інші. Тому в лісі білочка живе 3 роки, хоча в клітці може прожити 12 років. Як ви думаєте, що для білочки краще: 3 роки – у лісі чи 12 років – у неволі?
( Учні висловлюють власні думки, обґрунтовуючи їх. Роблять записи у паспорт.)
V. Підсумок уроку.
Інтерактивна гра «Мікрофон».
- На уроці найбільшим відкриттям для мене було …..
- Мені цікаво було дізнатися ……
- Після уроку обов’язково прочитаю …….
- А я намалюю …..
VІ. Домашнє завдання.
Для кожного із вас білочка приготувала завдання на картках.
Заключне слово вчителя.
До кінця добіг урок –
Скоро продзвенить дзвінок.
Та скажу вам наодинці
Білка кожному із вас
Принесла гостинці.

Кiлькiсть переглядiв: 1152

Коментарi

  • TosSile

    2018-01-28 22:31:35

    Viagra Online Auktion [url=http://cial20mg.com]generic cialis[/url] Cialis Por Correo...

  • semechkazes

    2017-05-03 06:24:48

    [url=https://семечка-джа.com/%D1%84%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%86%D0%B2%D0%B5%D1%82%D1%83%D1%89%D0%B8%D0%B5/white-widow-auto-fem.html]White Widow auto fem купить семян сорт конопли Вайт Видов Авто Фем[/url] Компания-реализатор “Семечка Джа” занимается реализацией качественных семян коноплиэлитных видов и уже не один год лидирует в этом сегменте рынка. Заметьте как в Европейских страна построен сбыт конопли...

  • BrosFame

    2017-04-10 09:07:02

    Green Day is a famous country singer, so don't miss the possibility to visit [url=http://greendaytourdates.com/]Green Day concert schedule[/url]...

  • JennFame

    2017-04-07 18:39:20

    Zac Brown Band is a famous country singer, so don't miss the possibility to visit [url=http://zacbrownbandtourconcerts.com/]Zac Brown Band concert tickets[/url]...

  • AnthonyTit

    2017-02-07 15:52:32

    Я уже посмотрел этот фильм на нормальном сайте, просто супер, не зря его так долго ждал! Кто ещё не видел, смотрим здесь, ребята - HD17.RU...

  • MichaelDywog

    2017-02-03 13:00:42

    Я уже посмотрел этот фильм на нормальном сайте, просто супер, не зря его так долго ждал! Кто ещё не видел, смотрим здесь, ребята - HD17.RU...

  • BernardSaf

    2017-01-18 22:01:01

    Я уже посмотрел этот фильм на нормальном сайте, просто супер, не зря его так долго ждал! Кто ещё не видел, смотрим здесь, ребята - HD17.RU...

  • WalterEl

    2015-11-20 03:42:01

    [url=http://www.mosstroi.ru/kuxni-ot-proizvoditelya.html]http://www.mosstroi.ru/kuxni-ot-proizvoditelya.html[/url]...

  • RobertSa

    2015-09-25 23:47:14

    Наша фирма является полноценным дилером белорусской фабрики ЗОВ. [url=http://fabrikazov.ru/poslednie-novosti/138-fasady-iz-lakirovannoy-plity-mdf.html]мдф лакированный лён зов[/url]. Мы сможем предоставить клиентам все документы соответствия качества товаров. Предоставляется гарантия от фабрики производителя. Являясь официальным дилером ЗОВ в Московском регионе, мы сможем доставлять товары на заказ конкретно с фабрики, где она производится. Это даёт возможность предоставлять доступные цены для конечного пользователя...

  • RichardMi

    2015-07-29 06:53:11

    [url=http://groundwartanks.ru]загрузить игру танки онлайн ground war tanks[/url] Игра Ground War Tanks - новинка в игровом мире в "танковой" тематике. Весь уникальный 3D мир переносится в браузер. Для начала игры вам нужно скачать лишь маленькую программу и сразу же перенестись на поле боя. Стоит всего один раз сыграть в ground war tanks, как вы больше не сможете остановиться. Вы сможете принять участие в массовых боях с реальными людьми. В Ground War Tanks можно использовать опасное оружие, которое улучшается от боя к бою...